Дорогі брати і сестри!
Слава Ісусу Христу!
Слава Україні!
Сьогодні хочу поділитися своїми спогадами про Святійшого Патріарха Київського і всієї Руси-України Володимира (
Романюка), а також враженнями від відкриття памʼятника Його Святості у нього на малій батьківщині.
Мені дуже приємно та є великою честю бути не тільки келійником та іподияконом Святійшого Патріарха, а й його земляком. Велика гордість наповнює душу, що Косівська земля подарувала Україні такого величезного церковного і державного діяча.
Будучи келійником Його Святості, дуже часто з ним спілкувався.
Звичайно Патріарх Володимир не дуже любив згадувати свою юність та молоді роки, адже це були малоприємні спогади. У 19 років його звинуватили в участі в ОУН та засудили до двадцяти років виправних таборів, але пізніше скоротили до десяти.
Покарання майбутній Патріарх відбував у Полтавській області.
За два роки винесли ще один вирок та відправили у Магадан.
У 1959 році, усім засудженим дозволили повернутися в україну.
Але і тут, на батьківщині, його чекало багато випробувань. У 1972 році тоді, ще священика Володимира звинуватили у антирадянській агітації та пропаганді та засудили до семи років таборів особливо суворого режиму і трьох років заслання. Це звичайно дуже сильно підірвало його здоровʼя.
Після свого повернення в Україну, у 1990 році прийняв монаший постриг та хіротонії. Був одним з фундаторів
Української Православної Церкви Київського Патріархату ( заснованої в 1992 році), а 24 жовтня 1993 року відбулася Інтронізація Святійшого Патріарха Київського і всієї Руси-України
Володимира.
За час свого Первосвятительського служіння, патріарх
Володимир не покладаючи рук, трудився на розбудову церкви з
Патріаршим престолом в Києві. В цей період було дуже багато випробувань та перешкод зі сторони влади, яка відкрито підтримувала Московський Патріархат, але маючи щиру віру в правильності своїх дій, безмежну надію на Волю Божу та справжній патріотизм, загартований численними засланнями і таборами, Його Святість Володимир вивів Українську Православну Церкву Київського Патріархату на найвищий рівень розвитку в Україні та за її межами.
Всі ми чудово памʼятаємо події, які відбулися на похороні дійсно Українського Героя та Предстоятеля Української Церкви, відомі, як ” Чорний Вівторок”
“. Безбожне побиття архиєреїв, духовенства
і мирян, а також спроба тогочасної влади осквернити тіло
Патріарха. Але Українська Православна Церква Київського
Патріархату тоді мужньо відстояла право на своє існування.
Здавалося б, що всі негаразди позаду. Але ні…
Нещодавно, я був з візитом у своєму рідному Косівському краї.
Під час цієї подорожі обовʼязково відвідав храм де, ще священиком служив майбутній Патріарх, помолився та відчув синівську вдячність за всю науку і практику, за ті настанови, які я отримав при особистому спілкуванні з Його Святістю. Ще більше радості я відчув, коли дізнався, що буде встановлено памʼятник нашому великому церковному діячеві.
Але яке розчарування та душевний біль, як моє серце обливалося кровʼю коли стало відомо, що памʼятник будуть освячувати представники СЦУ, прихвостні грецької церкви та звичаїв. Чому на відкриття памʼятника не запросили жодного архиєрея Української Православної Церкви київського
Патріархату, за розвиток і поширення якої, Святійший Патріарх Володимир віддав своє життя. яке відношення греки та їх поплічники в Україні мають до такої видатної постаті нашої з вами сучасності? Це питання особисто для мене залишається відкритим. Прикро дивитися, як бездарні СЦУшники, втрачаючи все, що Патріарх Володимир зробив для України, нехтуючи будь-які моральні цінності та християнські чесноти намагаються зробити піар для своєї лжеструктури на памʼяті українського Патріарха, який щиро боровся за незалежність Української Православної Церкви Київського Патріархату.
